Збірна України по Середньовічному Бою

Фестиваль Стара Фортеця 2018

Панзер Запрошує!

Клуб Середньовічної Піхоти "Панзер" вітає!!!

Відповідальність за булінг

Відповідальність за булінг

Булінг і ЗМІ

Булінг і ЗМІ

Що таке булінг?

Що таке булінг?

Ознаки насильства та жорстокого поводження з дітьми

Ознаки насильства та жорстокого поводження з дітьми

Жорстоке поводження – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини стосовно іншої, якщо ці дії порушують її конституційні права, свободи як людини та громадянина і наносять їй моральну травму, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю (стаття 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї»).

Фізичне насильство над дитиною – дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім'ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров'я, посягання на його честь і гідність.

Сексуальне насильство або розбещення – протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру.

Психологічне насильство – вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, використовуючи словесні образи, погрози, переслідування, залякування, критику, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.

Ознаки фізичного насильства:

*зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;

*синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);

*рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;

*травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);

*забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);

*рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);

*сліди від укусів;

*незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом);

*скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем;

*прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись; носити одяг, що не відповідає сезону);

повідомлення дитини, що батьки, інші члени сім’ї застосовують до неї, або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатського закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома.

Ознаки сексуального насильства:

*знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;

*висипи та/або кровотечі в області паху, геніталій;

*захворювання, що передаються статевим шляхом;

*дитяча або підліткова проституція;

*вагітність;

*вчинення сексуальних злочинів;

*сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;

*нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;

*надмірна самостимуляція геніталій;

*створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;

*уникнення контактів з ровесниками;

*відсутність догляду за собою;

*синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;

*боязнь чоловіків, конкретних людей;

*синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси.

Ознаки психологічного насильства:

*замкнутість, тривожність, страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

*неврівноважена поведінка;        

*агресивность, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;

*уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);

*синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);

*уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;

*занижена самооцінка, наявність почуття провини;

*швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

*демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;

*схильність до «мандрів», бродяжництва;

*депресивні розлади;

*спроби самогубства, саморуйнівна поведінка;

*вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;

*наявність стресоподіцбних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

*насильство стосовно тварин чи інших живих істот;

*приналежність батьків, осіб, які їх замінюють, до деструктивних релігійних сект.

Ознаки економічного насильства, занедбання дитини:

*постійне голодування через нестачу їжі;

*вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);

*часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;

*пропуски занять у школі;

*втомлений і хворобливий вигляд;

*загальна занедбаність;

*нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби;

*залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння);

*залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі із сторонніми особами;

*відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;

*антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;

*нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні;

*у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;

*залучення дитини до трудової діяльності дитини (з порушенням чинного законодавства);

*дитина жебракує, втікає з дому;

*відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному розвитку, розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності.

Діти мають:

-          знижену здатність контролювати свою поведінку;

-          демонстративну хоробрість;

-          агресію стосовно інших дітей або дорослих;

-          ознаки бродяжницва;

-             бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих.

Рекомендації класним керівникам та майстрам по роботі з дітьми у конфліктий та пост конфліктний період

Рекомендації класним керівникам  та майстрам по роботі

з дітьми у конфліктий та пост конфліктний період

У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається,

як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними.

Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них

буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні

секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.

Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

• відповідна до віку фактична інформація;

• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;

• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);

• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

• загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;

• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Діти молодшого шкільного віку продовжують відображати у грі все,

що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька

місяців відразу ж було відображено в рольових іграх у школах та дитячих садках. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає, вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри.

Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно

добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у

відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час до-

даткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.

Дитячий та підлітковий психолог Вольфганг Єльзнер (Wolfgang Oelsner) вважає, що дітям важливо розповідати про те, що відбувається, і як

ці події тлумачать.

«Протест – це можливість сказати «ні», бути проти чогось, що і по-

трібно передати. Цьому дітям потрібно навчитись, тому що, говорячи про

протест, ми даємо дітям розуміння, що в них є право вести дискусію, що

вони можуть заперечувати те, з чим не згодні».

Матіас Кьорніх (Matthias Kornich), відома німецька журналістка, вва-

жає, що дітям потрібно розповідати про акції протесту і наводить приклад,

яким чином це можна робити.

«Влада міста вирішила знести дитячий майданчик, тому що його

утримання дорого обходиться місту. У мешканців міста є тільки одна мож ливість попередити це: вони виходять на акцію протесту, яку висвітлюють

усі місцеві ЗМІ. Після цього мер міста просто вимушений же раз замисли-

тися і провести перемовини з учасниками акції: дітьми та їх батьками».

Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему си-

туації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів

належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а

просто констатують сам факт подій.

Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займуть однакову по-

зицію до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їх світобачення

впливає позиція членів сім’ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у кла-

сі, це потрібно враховувати.

Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання мо-

жуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постражда-

ли, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.

Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов’язані з сім’єю, ви-

конувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правила-

ми. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов’язково оприлюдню-

вати результати виконання таких завдань усім учням класу.

Доцільно обговорювати зі шкільним психологом чи соціальним педа-

гогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, які цього

потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, які займаються допомогою дітям та сім’ям та мають досвід у ведені таких груп. Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи булла надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти.

Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події,

тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці

дитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір

через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період

у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією

уваги, пригнічений емоційний стан.

Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина.

Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.

Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, – це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків.

Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з

втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу

до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну

внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати. Франсуаза Дольто (дитячий аналітик) писала «…треба зробити так, щоб дитиною керував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним від іншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов’ю ставиться до нього, при цьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого».

Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина

переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно

повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можли-

вість підтримати її.

Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям

відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Під-

готовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. У періоди

великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в

принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до

звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності

керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитив-

но діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.

Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть

демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а

краще звернутися за допомогою до фахівців.

У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та

не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різно-

бічна підтримка дітей.

Емоційна підтримка. Це перше, що спадає на думку, коли ми дума-

ємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виника-

ють проблеми на роботі, члени сім’ї або друзі будуть кожного дня питати,

як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна

робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких,

що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому

що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям

потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує осо-

бливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав

список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ,

що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає напи-

сане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з пере-

рахованими рисами, які помітили однокласники.

Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:

• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями.

Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали: можна спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»…;

• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).

• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…».

• Встановлення відносин, що базуються на довірі.

• Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.

• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на

проблемах.

• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.

• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.

• Чуйність та співчуття.

Практична допомога. Допомогти впоратися з різними завданнями

повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко

концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконан-

ні складних завдань є важливим елементом підтримки.

Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситу-

ації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок

чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як

би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї

чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з

різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.

Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати

різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що від-

бувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі

проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма

роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в по-

шуковому напрямі.

Чому дітям часом важко спілкуватися? Багато дітей не звикли роз-

повідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні

причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і

вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.

Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий

доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не

напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутньо-

го. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину. Так може трапитися, що до класу потрапить дитина, сім’я якої переїхала з Криму. Така ситуація сама є доволі травматичною як для сім’ї, так і для дитини, оскільки до цієї події вони не готувалися заздалегідь і рішення довелося приймати швидко. Що може робити педагог, щоб допомогти дитині адаптуватися до нового класу, школи та оточення?

Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником. Щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу, район чи місто. Дали можливість і дитині розповісти про себе та своє

місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше.

Педагог може спонукати дітей, щоб вони написали про себе, про місце, звідки вони прибули, і про теперішні обставини життя, вели такий щоденник або клеїли вирізки в альбом чи картинки про самих себе (така «Книга про історію життя»). Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх.

Перехід до нової школи може викликати почуття страху в дитини та

розгубленість. Дитина може трохи справлятися з ними на уроках, а от на

перерві почувати себе самотньою, бо ще не встигла знайти/зустріти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина може побути на самоті, якщо не хоче брати участь в іграх інших дітей на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив.

Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.

Педагоги є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклу-

ватися про своє психічне здоров’я. Якщо з якихось причин педагогу склад-

но спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про

допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу,

повинні бути в змозі її надавати.

Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще. Згадується герой Роберто Беніньї з фільму «Життя прекрасне», який

допомагав своєму синові пережити перебування в концтаборі. Мине час,

і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.

«Комп’ютерна та інтернет-залежність як актуальні проблеми сучасності»

Тема заняття:

«Комп’ютерна та інтернет-залежність як актуальні проблеми сучасності»

         Мета: визначити та проаналізувати основні проблеми комп’ютерної та інтернет-залежності у молодіжному середовищі, визначити причини появи, симптоми та наслідки комп’ютерної залежності, способи формування адекватної самооцінки  для профілактики комп’ютерної залежності. Розглянути вплив комп’ютера та мережі INTERNET на соціокультурний розвиток учнівської молоді. Дати інформацію про вплив комп’ютерних ігор на організм дитини. Визначити комп’ютерну та Інтернет  залежність шляхом проведення анкетування.

Хід заняття

Викладач: Комп’ютер увірвався у наше життя стрімко  і з кожним днем стає невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. В сучасному світі не вміти користуватись ним все рівно, що не вміти писати або читати.  Сьогодні майже вся діяльність людини супроводжується   інноваційними технологіями, які допомагають людині розвиватись та збагачувати свої знання, швидко і оперативно отримувати необхідну інформацію, економити час і раціоналізувати свою діяльність. З появою комп’ютерних технологій людство вийшло на нову сходинку свого розвитку. Саме завдяки інформаційним технологіям є можливість виконати великий обсяг роботи за  менший проміжок часу, що підвищує ефективність професійної діяльності.

Вправа 1.  Асоціативний кущ

Учням пропонується дати відповідь на запитання:

«Для мене комп’ютер це …»

Викладач: У сучасному світі повноцінне життя  людини неможливо уявити без інформаційних технологій. Але разом з тим в результаті проникнення комп’ютерів та інтернету в повсякденне життя людини з’явилися і хвороби, про які ще кілька років тому ніхто не знав – це комп’ютерна та інтернет-залежності.

Викладач: Розглянемо загальні ознаки комп’ютерної залежності

Психологічні симптоми:

§  Людині важко самостійно відірватись від роботи або гри на комп’ютері;

§  Якщо хтось або щось відволікає від комп’ютера, людина відчуває сильне роздратування;

§  Прийшовши додому або прокинувшись зі сну першим ділом вмикає комп’ютер;

§  Нездатність спланувати завершення сеансу роботи або гри (ще трошки, ще 5 хвилин);

§  Час проведений за комп’ютером змушує залежного відкласти  або ігнорувати домашні справи, роботу, навчання, зустрічі, домовленості;

§  Постійний пошук грошей на  придбання ігор, обладнання, оплати Інтернету;

§  Завжди є пояснення і виправдання власної пристрасті перед іншими. Дитина обманює, дорослий імітує бурну діяльність;

§  Відчуття емоційного піднесення, ейфорії під час роботи на комп’ютері;

§  Справи поза  комп’ютером викликають пригнічений стан (абстиненція);

§  Обговорюється комп’ютерна тематика завжди і зі всіма, хто щось розуміє з даного питання.

Фізичні симптоми:

§  Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;

§  Сухі очі;

§  Головні болі (схожі на мігрень);

§  Болі у спині;

§  Недотримання гігієни;

§  Розлади сну.

§  Нехтування власним здоров’ям, гігієною, сном на користь часу, який проведено за комп’ютером.

§  Готовність нерегулярно харчуватись випадковою або одноманітною їжею, не відволікаючись від комп’ютера;

Викладач: Розлянемо перші ознаки залежності дитини/підлітка:

§  пропуски занять через ком­п’ютерну гру чи віртуальне спілкування в мережі Інтернет;

§  просиджування за комп’ютером  уночі;

§  приймання їжі за комп’ютером;

§  відсутність інших захоплень, крім комп’ютерних ігор; та  віртуальних пошуків у мережі Інтернет

§  віддавання переваги віртуальному спілкуванню;

§  загальний час, проведений за комп’ютером та у мережі, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень;

§  дитина не уявляє, чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався;

§  конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером.

Для її профілактики хочеться запропонувати кілька порад, що стануть вам у пригоді:

§  Обмежувати час перебування за комп’ютером – до 30 хв, після чого треба змінити вид діяльності;

§  Установити часовий закон не грати перед сном, після їжі й поки не виконані домашні завдання та справи;

§  Контролювати зміст ігор, не допускаючи сюжетів насилля, жорстокості, з елементами культових ритуальних обрядів та образами нечисті;

§  Частіше гуляти з друзями, не забувати, що реальне спілкування важливіше і корисніше  від віртуального;

§  Принципово не їсти за комп’ютером;

§  Навчитись правильно ставитись до комп’ютера: як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не як до засобу отримання емоцій.

 Вправа 4. «Як би ви вчинили?»

  Ситуація 1. Ваш найкращий друг Юрій проводить багато часу у залах гральних ав­томатів, або (якщо не може собі цього доз­волити) грає у дворі з підлітками в азартні ігри, часто на гроші або речі.

  Ситуація 2. Максим пропонує піти Дмитру на вулицю погуляти з друзями о десятій годині ранку. Дмитро відмовляє другові, кажучи, що він ще не виспався, бо до четвертої «зависав» у Інтернеті.

Викладач: І на останок, послухайте короткі історії, що трапились із залежними людьми:

«Сімнадцятилітній  юнак забив своїх батьків залізними прутами, бо вони не пускали його в комп’ютерний клуб. Убивство скоїв підліток зі своїм приятелем. За їхнім задумом цей злочин мав покласти початок серії убивств у місті: горе-гравці збиралися грабувати й убивати батьків інших фанатів комп’ютерних ігор».

Двоє підлітків розстріляли дванадцять однокласників, вчителя і поранили ще кілька  людей, розкидаючи саморобні гранати. Після  цього покінчили життя самогубством. У знятому перед тим фільмі один з них говорить, що відбуватиметься щось на зразок Doom.

Двадцятидворічний житель Таїланду вмер під час гри в Counter-Strіke. Відпрацювавши зміну на заводі, він пішов до Інтернет – клубу, а щоб зайве не відриватися від комп’ютера, закупив по дорозі провізію. Друзі знайшли його в критичному стані тільки наступного дня. Молоду людину доставили в лікарню, однак було вже пізно і він помер не приходячи до тями. Причиною смерті стала серцева недостатність — геймер просто перехвилювався під час гри.

Двадцятидворічний безробітний китаєць украв у матері 2900 юанів  (майже 300 доларів), що збирався витратити на комп’ютерний клуб. Коли мати влаштувала своєму чаду скандал, той її просто отруїв. Батько нещасного знайшов труп дружини через півтора місяці після вбивства в шухляді для білизни. Убивцю страчено.

Двоє  геймерів випадково зустрівшись у реальному житті почали з’ясовувати стосунки які згодом перетворилися у бійку в  результаті якої одного було забито на смерть. Винуватця засудили до 8 років обмеження свободи.

Кожен робіть свої висновки.